Антична Україна
(вкрадена історія)
«Народ,
який забув своє минуле, втрачає своє майбутнє»
Уінстон
Черчилль.
«Нам треба визволитися від змови чужих істориків і треба
наново дослідити – хто й як, коли й де затроїв (отруїв) нас чужим історизмом,
накидаючи нам корисні для себе погляди, щоб в цей спосіб покалічити українську
думку й свідомість і науку, а тим самим і дальший наш розвиток». Канадський історик українського походження
Вол. Паік.
Хотів би додати до слів шановного історика, що це змова
не тільки істориків, а й володарів західного світу, церковних очільників і так
званої еліти. В наш час знаходиться все більше сміливців, які прямо вказують на
учасників цієї змови, яка розпочалася ще в XVII – XVIIIст.
Імператор Священної Римської Імперії германської нації в змові з церквою
вирішили переписати історію на користь германської нації. В 1453 році Османська
Імперія захопила Константинополь, а з ним велику територію Малої Азії, де
колись процвітала культура Еллади. Тут хочу наголосити – Еллади, а не Греції,
якої тоді не було і в згадках. Це була велична культура, колиска сучасної
людської цивілізації західного світу. Еллада займала величезну територію
навколо Понта Евксінського, терени Малої Азії і Середземноморського простору.
За кілька століть свого існування мешканці Еллади зробили величезний прогрес в
багатьох галузях: культурі, науці, сільському господарстві і торгівлі. Але для
фальсифікаторів це були лише язичники і приховати досягнення античного світу
було для них важко, тому і вирішили віддати історію Еллади нічим не примітним
до цього часу племенам греків, які прийшли на терени Південних Балкан з
азійських просторів. Це були численні племена, які випасали отари овець і кіз. Вони
отримали загальну назву греки від темного кольору шкіри (грек, грак – чорний).
До речі, грецька розмовна мова – димотика,
яка абсолютно не схожа на давньоеллінську мову (праукраїнську), була офіційно
визнана лише в 1818 році, а держава Греція з’являється на карті світу лише в
1830 році. На початку XVIII ст. починають
з’являтися друком твори античних авторів, але вже відредаговані під новий світ
давньої Греції, а не Еллади. Оригіналів давніх рукописів до цього часу так
ніхто і не бачив. Але збереглися свідки античної історії, які неможливо
підробити. Це мармурові плити й камені, які були знайдені в Північному
Причорномор’ї. На сьогодні їх знайдено 1168 і всі вони розшифровані за
допомогою апокрифології, наукового методу, який винайшов науковець з Миколаєва Золотухін
Анатолій Іванович. За 40 років кропіткої роботи йому вдалося розшифрувати ці
лапідарні написи (написи на камені). В результаті розшифровок цих лапідарних
написів визначено дати створення цих написів а також авторів. Ці лапідарні
написи є неспростовним доказом того, що античний світ Еллади знаходився на
теренах Північного Причорномор’я і звідсіля поширився навколо Понта
Евксінського і далі на Балкани та Середземномор’я, тобто колонізація земель
йшла з Півночі на Південь, а не навпаки. Найвідоміші писемні пам’ятки
античності «Ілліада» та «Одіссея» писалися Гомером на теренах сучасної
Миколаївської області. Що це було саме так я і буду намагатися довести в своїй
розвідці. Я вже писав раніше про мапу Понта Евксінського фламандського
картографа XVIст. Абрахама Ортелія (1527 – 1598рр.),
яку він видав в 1590 році. Друкуючи мапу «Pontus Evxinus» Абрахам
Ортелій спирався на праці античних географів та істориків Птоломея, Плінія,
Овідія, Страбона, Аполлонія, Прокопія та Геродота. Ця мапа є доказом того, що
антична Еллада знаходилася навколо Понта Евксінського. На цій мапі ми бачимо
античні міста і племена, що проживали в VII – V ст. до н
е. Всі землі на північ від Понта Евксінського і Меотійського озера ( Азовське
море) на мапі називаються Скитією або Європейською Сарматією. Сучасні землі
Кубані на мапі Сарматія Азійська. Кавказьке узбережжя це Колхіда. Південне
узбережжя позначено, як Галатія і Каппадокія.
Для нашої розвідки нас цікавить північно-західна частина
Понта Евксінського, де ми можемо бачити Ольвію, в Дніпро-Бузькому лимані Borysthenes insula (о.
Березань), далі півострів Ахіллів біг (Dromos Achillis), нижче
о. Ахілла або о. Білий, де могила Ахілла (Macra ins. quae et Achillis item Leuce). Ще
далі, на землі Гілеї (Hylaea Regio),
несподівано бачимо місто Іліон (Eione), в назві якого
чомусь випала літера L . В
Дніпро-Бузькому лимані знаходилися також м. Аргос , Ахейська гавань, вище по
течії Бористена ми бачимо головне місто скитів Metropolis, в
трикутнику півострова , який утворюють ріка Бог (Гіпаніс) і протока вздовж о.
Бористен (Березань) бачимо Alectoris pro pugnacutum (місце
визначної битви).
Тепер подивимося чи відповідають ці назви на мапі Ортелія подіям троянської війни, які Гомер описує в «Іліаді». Відомий радянський вчений-енциклопедист Лев Клейн (1927 – 2019 рр.) досконало вивчав «Іліаду» Гомера і проаналізував праці іноземних істориків про Троянську війну , на основі чого написав наукову розвідку «Анатомія «Іліади». Він проаналізував археологічні розкопки в турецькому Гіссарлику, епітети в поемі Гомера, назви міст і місцевостей, фауну і природний ландшафт, де відбувалися події троянської війни.
І ось висновок Лева Клейна: «За висновками філологічного
аналізу тексту поеми «Іліада», можна впевнено стверджувати, що Троя, яку
«знайшов» Шліман не відповідає тій Трої, про
яку пишеться в поемі Гомера. До написання «Анатомії
«Іліади» мене підштовхнули досліди археологічних розкопок бронзового віку,
невідповідністю археологічних досліджень Іліона – Трої її описам в «Іліаді»
Гомера». Але вся величезна праця Лева Клейна врешті-решт зводиться до того, що:
«Гомеровський епос за походженням фольклор, запис усної творчості народних
співців». Тема Троянської війни у Клейна – це прадавня поема, яка зародилася на
теренах Мессопотамії і сюжет в неї старий , як світ - царевич викрадає дружину
сусіднього володаря і через це розпочинається війна. Народні співці передавали
її з покоління в покоління, і от нарешті все це зібрав докупи Гомер і написав
поему, а Троянської війни насправді не було. З чим я категорично не можу
погодитися, що і буду доводити надалі. Офіційна наука стверджує , що Троянська
війна розпочалася в 1194 році до нашої ери, а Гомер народився в 750 році до н.е.
Відомий радянський енциклопедист, дослідник античної філософії і міфології
Олексій Лосєв написав першу, близьку до реальності, біографію Гомера в середині
минулого століття, де показав, що Гомер жив не в IXст. , а
в VIIст до н. е., і вказав на те, що Гомер є іманентним автором. Це означає, що всі відомості про нього
можна черпати з його творів. Насправді Гомер не був сліпим, як йому приписують.
В своїй творчості він часто застосовував алегорію, називав себе «сліпим», бо
багатьох речей не розумів і не бачив. Як доводить Золотухін, Гомер і Ахілл
народилися в Алібанті (територія «Дикого Саду» в сучасному Миколаїві) в 657 р. д.
н.е. Тобто ми маємо відстань в 500 років. Уявляєте! Народні співці аеди переповідали про події Троянської
війни протягом 500 років, а Гомер вирішив все це зібрати і написати величний
епос в 24 піснях.
Давня монета з зображенням Гомера.
Але, коли читаєш «Іліаду», то складається враження, що
Гомер брав безпосередню участь в Троянській війні. Настільки все написано з
такими дрібницями неначе він все це бачив на власні очі, який шолом був в
Ахілла, чим він був прикрашений, яке взуття було в Менелая. Ось уривки з опису
похорону Патрокла в чудовому перекладі Бориса Тена: «В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах, шитих
з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих. Ті у віночках були чудових,
а ці – на ремінні срібному мали ножі із щирого золота куті ( П. XVIII вірш 595).» «Без
ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи ясноблискучі, горбаті щити,
міцнобронні опуклі панцирі й мідяногострі довжелезні списи ясенові (П. XIX вірш
359)». Як бачимо таких подробиць, я певен, народні співці не могли знати. Про
те, що Гомер був родом з Миколаївщини ми можемо пересвідчитися в свідченнях
давньоримського оратора, філософа та історика Діона Хризостома «Златоуста» ( 40
– 120 рр. н. е.), якого за критику імператора Доміціана в 70 році було покарано
засланням до варварів в Північне Причорномор’я. Він побував в Ольвії, де був
вражений тим, наскільки досконало місцеві жителі бористеніти ( по Геродоту – скити-орачі) знають
напам’ять «Іліаду» і дуже шанують Гомера та Ахілла. Діон необережно висловив
свою думку про Гомера, на що почув у відповідь: «Гість, ми тебе любимо і
поважаємо, але ні один бористенід не
потерпить, щоб так говорили про Гомера і Ахілла. Останній для нас Бог , а
перший шанується нарівні з богами». Ще одне свідчення про вшанування Ахілла,
вже набагато пізніше воїнами київського князя Святослава Хороброго залишив нам візантійський
літописець X ст. Лев Диякон: «Скіфи Святослава шанують таїнства еллінів,
приносять за язичницьким обрядом жертви і здійснюють возливання по померлих,
навчившись цьому чи то у своїх філософів Анахарсіса і Замолкіса, чи то у
соратників Ахілла». Чи вшановували б воїни Святослава Ахілла, якби він був
греком? Але ми бачимо, що воїни Святослава сповідували еллінську язичницьку
віру, тобто Київська Русь була спадкоємицею Еллади, тому і автор «Слова о полку
Ігоревім» згадує «віки троянові». Мабуть він читав «Іліаду» в оригіналі, ще не
спотворену фальсифікаторами. На те, що «Іліада» була зфальшована вказують
багато дослідників. Події Троянської війни фальсифікатори віднесли до
Крито-Мікенської доби і віднесли їх в Егейський простір, насправді Троянська
війна відбувалася в скитську добу на землях Північного Понту в Трояні. Про це
пише сучасний історик Бернард Джонс : «Троянська війна була найбільшою
катастрофою стародавнього світу. Вона
спустошила Європу та Азію і занурила відомий світ в темні віки, які тривали 500
років. Розшифровка кодової інформації «Іліади» Гомера стає ключовою для пошуку
місця Троянської війни, вона не могла відбутися в Егейському просторі або
навіть у середземноморському світі». Відомий
радянський академік Андрій Білецький теж вивчав поеми Гомера і ось який
висновок він зробив: «Немає сумніву в тому, що тексти обох епічних поем
(«Іліада» , «Одіссея») зазнали певних змін – скорочень і додатків (так званих
інтерполяцій). Між остаточною формою «Іліади» і «Одіссеї» минуло не менше, як сто років. Переписувачі «Іліади» не дуже переймалися хронологічною
несумісністю. Ця хронологічна несумісність іноді спричиняється до явних
суперечностей. Так герой Пілемен, убитий в п’ятій пісні, в тринадцятій
виявляється живим, Гектор двічі вбиває Схедія, а Хромія вбито аж три рази».
Найбільше уявлення про те, хто брав участь в Троянській війні, які племена і де вона відбувалася дає нам друга пісня «Сон. Беотія або перелік кораблів.». Якщо ми беремо за поле дії Троянської війни Північне Причорномор’я, а конкретно Дніпро-Бузький лиман, то тоді нам треба подивитися, хто проживав в ті часи на цих теренах. Від Тірасу до Гіпанісу в ті часи проживали племена антів, далі на схід і північ знаходилася Велика Скитія з численними племенами. В другій пісні описується, як добиралися на Троянську війну племена, учасники цієї битви. Що характерно, майже всі племена йшли суходолом вздовж узбережжя і паралельно кораблями. Хотів би відразу зауважити, що в античні часи кораблі плавали вздовж узбережжя, мало хто наважувався запливати далеко в море. В 507 вірші ми можемо бачити, що « з Мідеї прийшли … п’ятдесят кораблів мореплавних , і в кожнім юних, дужих бійців беотійських (меотійських?) сто двадцять сиділо.». Кораблі були схожі більше на пізніші козацькі чайки. Їх не залишали на воді , а витягували волоком на берег. До планшира можна було, витягнувшись, дістати рукою. Пересувалися вони за допомогою весел, а в вітряну погоду ставили вітрило. Зрозуміло, що в таких кораблях ні коней, а тим більше колісниці не перевезеш.
Макет корабля часів Троянської війни.
А як ми бачимо в другій пісні, що в Троянській війні з
обох сторін застосовували колісниці і коней. При цьому цікавий факт, що Гомер
називає і ахейців з данайцями, і троянців з фракійцями «приборкувачами коней». :
«Іліон –
багатий кіньми» П. V – 551.
«В Аргосі, кіньми багатім» П. VI – 152
«Трояни – приборкувачі коней» П. VI – 461
«Гектор – коней впокірнику» П. VII – 38
«Аж стугоніла страшно земля під ногами людей і під
кінським копитом», як ахейці вирушали під стіни Іліона П. II – 466.
На користь гіпотези, що Троя знаходилася в
Дніпро-Бузькому лимані (Північне Причорномор’я) , є згадки в «Іліаді», що
троянці були «приборкувачами коней», а противників троянців данайців – танайців
(від Танаїс – Дон) в «Іліаді» називають «швидкокінними», тобто вершниками. Виникає
запитання – звідкіля в давній Греції та Малій Азії взялася така кількість коней? А от в Великій Скитії були
всі умови, дикі степи з різноманітною рослинністю, для тримання великої
кількості коней. Іще одне суттєве зауваження. Як можна було морем такими
кораблями перевезти таку кількість коней і колісниць з Пелепонеського
півострова і островів Егейського моря в Малу Азію? Сухопутних шляхів з Греції в
Малу Азію на той час не було . Нам
нав’язують сучасні фальсифікатори «істину» про те, що ахейці – це ті ж самі
греки в давнину. В «Іліаді» ахейці русяві і довговолосі з блакитними очима, і
чомусь в багатьох ахейських іменах присутній корінь «ант»: Тоант – то є ант; Еант
– є антом; абанти із косами довгими ззаду. До речі, вождь Еант привів свої
племена під Трою з пониззя Бесси, що біля моря, а це сучасна Бессарабія. Взагалі я
нарахував в «Іліаді» 28 імен з коренем ант
як в ахейців так і в троянців, а ще корінь ант
присутній в назвах річок і міст: Антедон, Глісант(міста), Сімоент і Ксант
(річки, де «в полі широкім між течій швидких» відбувалися битви троянської
війни). Коня Ахілла звали теж Ксант.
Тепер порівняймо Трою (Іліон), яку описує Гомер, з Троєю,
яку знайшов Шліман, сучасний Гіссарлик. В «Іліаді» Троя знаходиться на широкій
рівнині біля моря: «Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом, пагорб
високий» (могила) (П. II – 811). Звернімо увагу на епітети, якими її описує Гомер:
широковулична, широкоскиба (плодородна), стіни із каменю тесані, бруковані вулиці Трої, велике,
красиво збудоване місто (П. VI – 392). Гіссарлик
знаходиться на холмі за 3 км. від моря, площею десь зо два футбольних поля. Те,
що там жили люди з давніх часів не викликає сумніву. Про це свідчать кілька
археологічних шарів, які були розкопані. Земля навколо Гіссарлика годиться для
випасу скота, але ніякого чорнозему там немає. Є ще декілька ознак, які
вказують на невідповідність Трої Шлімана тій Трої, про яку писав Гомер. Про ці
ознаки дуже фахово і доказово написав в своїй науковій праці «Троя і троянці.
Боги і герої міста-примари»
американський археолог, професор класичної археології Карл Блеген (1887 –
1971рр.). Наведу уривок з його праці: «В «Іліаді» і «Одіссеї» Троя описується
як величне багатолюдне поселення, захищене міцними стінами і вежами. Всередині
міста достатньо місця не тільки для численних містян, але й великої кількості
союзників троянців, які прийшли на допомогу місту відбити напад ахейців. В Трої
змогли вміститися їх коні, колісниці і все необхідне для битви спорядження.
Аналізуя опис міста Гомером, вчені підрахували, що воно могло вмістити більше
50 тис. чоловік. Там були широкі вулиці, а в верхній частині цитаделі, поруч з
«чудовим» палацом царя Пріама, знаходилася відкрита агора(площа). Розміри палацу
були величні: окрім приміщень для засідань з портиками з бездоганно оброблених
і підігнаних камінних плит і особистих покоїв царя (мегара). В палаці було 50
кімнат, де жили сини Пріама з своїми сім’ями. Через внутрішній двір
розташовувались житла дочок Пріама та їхніх чоловіків – це ще 12 кімнат. Поруч
знаходилися інші палаци Гектора, Паріса, Олени та Дейфоба. Також в верхній
частині знаходився величний храм богині Атени (залишків якого археологи не
знайшли в Гіссарлику). А ще були господарські будівлі, стайні для коней і
майстерні. Окрім того в місті було кілька воріт: Скейські ворота, Дарданська
брама та інші». Як бачимо Троя Шлімана аж ніяк не підходить під Трою Гомера –
розміри не ті. Відомий історик з одещини Павло Гарачук стверджує, що Ольвію збудували
на місці зруйнованої
Трої і наводить свої аргументи, серед яких знайдений фундамент храма богині
Атени. Але це не єдиний храм Атени, бо елліни і троянці будували храми цій
богині і в інших містах навколо Понта Евксінського. Немає біля Ольвії і річок, які б впадали в море, не було
біля Ольвії і великого лісу, про який згадується в «Іліаді». Не було лісу і
навколо Трої Шлімана, бо землі там бідні на рослинність, пагорби вкриті в
основному чагарниками. А ліс якраз відіграв велику роль в троянській війні. Причому
використовували цінні породи дерев, більшою частиною для вогнищ використовували
дуб. А на мапі Абрахама Ортелія ми можемо бачити вище Іліона знамениту Гілею,
де дуба вистачало. Як ми знаємо з історії, про це багато писав в «Історії
запорізьких козаків» Дмитро Яворницький, вздовж течії Дніпра і річок, що в
нього впадали росло багато дубових лісів ще до XVIII ст.
Після завоювання України Московією почалася варварська вирубка цих лісів. В VII пісні в
главі «Похорон полеглих» ми можемо прочитати:
«А щоб померлих спалить, проти цього і я (Діомед) не
перечу.
Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.
Скоро померли вони – їх треба вогнем заспокоїть»
(408-410)
«Заходились негайно трояни звозити мертвих – одні, а інші
– рубати дерева.
Безмовно трояни мертвих складали, тяжко сумуючи серцем.
І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний».
(417-427)
«З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались».(430-432)
В пісні XXIII «Ігри на честь
Патрокла» Гомер описує підготовку до ігор і похорон Патрокла:
«Володар мужів Агамемнон, мужів тимчасом зібравши й людей
із наметів,
Звелів їм дров привезти для багаття.
Високоверхі дуби вони там гостролезою міддю стали завзято
рубать.
На узбережжі вантаж поскладали, де пагорб могильний
приготувати намислив Ахілл.» (110-125).
В пісні XXIV описується
оплакування і похорон Гектора:
«Дев’ять без спочиву днів вони дрова возили до міста,
Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна, винесли з
тужним риданням
Одважного Гектора тіло, і, на багаття зверху поклавши,
вогонь розпалили.» (784-787).
З пісні VIII «Перервана
битва» ми можемо мати уявлення про масштаби використання дерева кожного дня,
перш за все для приготування їжі, а також для спалення трупів загиблих воїнів:
«Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи на бойовищі,
І безліч вогнів їх навколо горіло, так наче зорі яскраві
круг ясного місяця в небі.
Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою сяяло
вогнищ троянських під муром самим Іліона. Тисяча в полі палало вогнів, перед
кожним сиділо по п’ятдесят чоловік, осяяних
Полум’ям світлим.» (553-560).
Хочу звернути увагу на те, що в «Іліаді» Гомер розповідає
тільки про дев’ять днів троянської війни, а як ми знаємо нас запевняють в тому,
що вона тривала десять років. Важко
уявити скільки за цей час потрібно було б спалити дерев і з’їсти волів, свиней
і овець , яких
смажили на цих багаттях. А ще потрібно було кормити сотні коней, а це і овес, і
пшениця, і сіно. Зрозуміло, що ніяка б тогочасна економіка цього не витримала б. Троянська війна
не могла тривати десять років. Багато чого в «Іліаді» гіперболізовано або самим
Гомером, а скоріше за все тими, хто компонував «Іліаду» в середні віки. Ще
цікавий факт з «Іліади», який заперечує перебіг троянської війни на теренах Малої
Азії – це використання окрім дуба такого притаманного для України дерева як
бук. В пісні XXIV «Викуп Гекторова тіла» згадується
про те, що ярма для волів і мулів робили з букового дерева, бо бук, як ми
знаємо, легкий і міцний: «Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,
гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили. Букове потім з
кілка ярмо відчепили для мулів.» (266-268). «Буки міцні, стрункі ясени і кизил
тонкокорий, - І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим
віттям».(П. XVI – 767-768).
А тепер, для тих, хто не знає – дерево бука є природньою помпою, яка качає з
землі десятки літрів вологи і випаровує через листя. Бук росте там де випадає
багато дощів, а це Карпати, особливо південні – Буковина. Можливо в ті далекі
часи клімат був вологіший і бук ріс в Гілеї.
Лев Клейн присвятив багато років вивченню «Іліади» та
«Одіссеї» і зробив
висновок, що вона була скомпонована з кількох давніх епосів, як мінімум двох.
Такий герой «Іліади» як Діомед зовсім випадає із структури поеми. Він ні одного
разу не пересікається в поемі з Ахіллом: з’являється Діомед – немає Ахілла, там
де Ахілл – немає Діомеда. Лев Клейн робить висновок, що це герой окремого епосу,
який фальсифікатори вставили, щоб обгрунтувати перенесення подій троянської
війни з Пелепонеського п-ва в Малу Азію. Я заперечу знаному вченому – не з
Пелепонессу, а з Північного Причорномор’я. Ще один доказ того, що «Іліаду» скомпонували з кількох
епосів – це її місцезнаходження.
В пісні II-й «Сон. Беотія,
або перелік кораблів» можемо прочитати:
«Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом пагорб
високий (могила прадавнього Іла, нащадка Дардана)» (811).
Скейські ворота Іліона виходили на широку рівнину,
навпроти яких знаходився священний дуб. В пісні XX описується
родовід царя Трої Пріама, де у сина Дардана Еріхтонія навколо
майбутнього міста Іліона на луках заплавних паслося три тисячі коней, які
грайливо гасали по нивах хлібодайних. Тобто тут ми бачимо, що місто Іліон
лежало на розлогій рівнині в міжріччі Ксанту (Ксамандр) і Сімоенту. До того ж перед
впадінням в море Сімоент зливається з Ксантом , таким чином створюючи природній захист Іліона від моря:
«А як до Трої добігли вони й до річок струменистих, де
течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру
(Ксанту) (П. V 773).
«Щойно добігли трояни до броду ріки вирової, до
струменистого Ксанту» (П. XXI 1 – 2).
«Довго він (Ахілл) гнався за ним (Аполлоном) по широкому
полю пшеничнім» (П. XXI 602).
Як бачимо з вище наведених уривків Іліон розташовувався
на широкій рівнині в міжріччі Сімоенту і Ксанту, серед оброблених пшеничних
ланів. До того ж ріка Ксант (Скамандр) брала свій початок з двох джерел –
гарячого і холодного:
«До струменистих джерел вже добігли вони (Ахілл і Гектор). Дві криниці витоки
звідти дають течії вирового Скамандру. Теплою перша струмує водою, і завжди
парує над нею хмара густа, друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком.
Поряд із ними – просторі, обкладені каменем гладко, гарні водойми, що в них
блискуче вбрання своє мили жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки
вродливі.» (П. XXII 147 – 151).
Тут ми бачимо згадку про підземні термальні води, які, до
речі, існують на півдні України, починаючи від Закарпаття і до Арабатської
стрілки в Азовському морі, є вони і в Криму. В ті часи клімат в Україні був
м’якший і вологіший. Річок було набагато більше ніж тепер, вони були
повноводнішими і багатими на рибу. Назва Сарматія означає земля багата на річки
(Сарма в санскриті буде «течія», «струмінь»). Тепер подивимося на явні вставки
з іншого епосу, де ми можемо бачити Іліон біля підніжжя гір:
«А сам (Зевс) повертає ясні свої очі у далину,
споглядаючи землі фракіян комонних, місян, кулачних бійців. З подивом він на
війну поглядав і на січу криваву із верховини найвищої лісом укритого Сама в
горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся Іда, видно й Пріамове місто
було, і човни всі ахейські» (П. XIII 3 – 13).
Інший бог Арей підбурював троян з висот іліонських,
закликаючи їх до битви :
«Грізно й Арей заволав, до чорної бурі подібний, в битву
троян закликаючи то із висот іліонських, то пробігаючи вздовж Сімоенту по
Калліколоні» (П. XX 51).
Тут ми можемо бачити, що Сімоент протікає вздовж
гірського підвищення Калліколони. І зовсім інше місцезнаходження Іліона ми
можемо бачити в пісні XII «Бій
біля валу», замість двох річок Ксанту і Сімоенту ми бачимо вже вісім гірських
потоків, коли боги вирішили покарати ахейців за зруйнування Трої:
«Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном вал
зруйнувати, спрямувавши на нього всю силу потоків, що з ідейських вершин у море
спадають глибоке – Ресу і Родію з ним, також Гептатору й Каресу, Греніка й далі
Есепа, і води Скамандру священні, і Сімоенту ... гирла потоків тих Феб – Аполлон
позливав воєдино й всю течію дев’ять днів гнав на вал той. Все він зрівняв із
землею до вод Геллеспонту бурхливих, самий же берег великий він знову пісками
засипав, вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки в річища, де
яснохвилі їх води й раніш струмували» (П. XII 17 –
33).
Ще хотів би звернути увагу на те, що і троянці з
дарданами та фракійцями, і ахейці з данайцями поклонялися одним і тим же богам,
культи яких, як доводять вчені Микола
Чмихов та Валентин Даниленко, зародилися в Середньому Подніпров’ї та в Криму. А це головні
боги античної Еллади: Зевс, Посейдон, Аполлон, Арей, Гера, Артеміда, Атена
(Паллада – захисниця Оранта). Щоб привернути богів на свою сторону їм троянці
та ахейці приносили гекатомби (пожертви) і боги ставали на сторону або тих, або
тих і брали активну участь в троянській війні. Богиня Гера примудрилася,
за допомогою Сна, приспати володаря богів Зевса, чим скористалися Посейдон з
Ареєм і
перехилили шальки терезів в троянській битві на користь ахейців. Як бачимо з
«Іліади», не військова відвага і звитяга вирішували долю битви, а воля богів.
Доказом того, що троянську війну вели споріднені племена є те, що вони чудово розуміли один одного. Участь в троянській війні приймали племена антів і скитів, про що говорять їхні імена. Вище я вже згадував, що як серед троянців, дарданів і фракійців, так і серед ахейців з данайцями багато імен з коренем ант. В поемі згадується Гераклова сила, а це скитські племена. Найбільш шанованим богом у скитів був Арей, на його честь ставили кумирів, олтарі, будували храми. Ромейський хроніст Лев Диякон (Xст.), посилаючись на Флавія Арріана (IIст. н.е.), писав про скитське походження Ахілла, що він був сином царя Пелея (Пеласга) і походив з міста Мірмікон біля Меотійського озера (Азовське море). На мапі Ортелія ми можемо побачити біля Гілеї Lucus Achillis (Луки Ахілла).
Другом
Ахілла був скит Патрокл (закінчення КЛ означає коло, рід). Закінчення КЛ
притаманне скитським іменам. Я думаю, що викрадення Парісом (Олександром) Єлени
стало тільки приводом для троянської війни, а корені її лежать в розташуванні
Трояні або Троади на перехресті торгових шляхів: з Азії в Європу і з Півночі в
Середземномор’я. Дуже багато в «Іліаді» плутанини з назвою міста, то воно Іліон,
то Троя. Скоріше за все місто Іліон, а Троя це земля або потрійний союз племен
дарданів, фракійців і пеласгів(лелегів). Спочатку була Дарданія: «Першим
славетного Зевс породив хмаровладний Дардана, що заснував Дарданію тоді, коли
Троя священна ще не була на рівнині збудована» (П. XX 215).
Про те, що Троя обширна земля ми можемо довідатися з IX пісні,
де Ахіллес вихваляється перед Одіссеєм про свої подвиги: «Пливши човнами,
двадцять я міст подолав велелюдних, пішки узяв (пограбував) одинадцять(міст) в
троянській землі буйноскибій (плодородній). В кожному з них багато скарбів
здобував я коштовних.» (П. IX 328 – 330).
Ахілл був родом з Еллади, з міста Мірмікон, а Еллада знаходилася в Північному
Причорномор’ї. Про це пишеться в пісні II-й: «Ті,
що Трехін населили, Фтію і землю Еллади, жінками прекрасними славну. Їх імена
(племена) – мірмідоняни, елліни й з ними ахеї, їх п’ятдесят кораблів з Ахіллом
прийшло прудконогим.»(П. II 682 – 685). Якщо
подивитися на мапу Абрахама Ортелія, то можна побачити, що ахеї жили на місці
сучасної Кубані, а також в місці злиття Бористена і Гіпаніса. Тут ми можемо
бачити Acheorum littus (Ахейська
гавань) та Argos (Аргос) – «кіньми багатий, Ахея -
жінками вродливими славна» (П. III 74). Ще
одні союзники троянців фракійці жили в Криму, біля Меотійського озера та вздовж
берегів Бористену (Геллеспонта): «Йшли Акамант і хоробрий Пірой на чолі у
фракіян, що Геллеспонт швидкоплинний у них береги омиває» (П. II 844).
Нижче подаю фрагмент мапи Абрахама Ортелія, де позначено Бористен ще й як
Геллеспонт. В усій «Іліаді» Геллеспонт згадується як швидкоплинний, тобто з
сильною течією. А в пісні VII – 86 можемо
прочитати: «Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим», це вже
Дніпро-Бузький лиман.
Згадаю ще й таких союзників троян як пеони, які прийшли
з-понад берегів ріки Аксій, яка в Птоломея згадується, як Аксіак і знаходиться
між Тірасом (Дністер) і Гіпанісом(Бог), сучасний Тілігул. «Вів за собою Пірехм
криволуких пеонян загони здалеку, із Амідона, де Аксій широкий трумує, Аксій,
що поїть найкращою в світі водою». (П. II 848). «Пеонія
(пеони) розташована на ріці Стрімоні, а Стрімон тече недалеко від Геллеспонта.
Вони(пеони) -
Аксій або сучасний
Тілігул
нащадки теукрів з
Трої». (Геродот кн. V 17). Геродот пише про пеонів, які після троянської війни
переселилися на Балкани, на ріку Стрімон. Теукри, до речі, теж брали участь в
троянській війні. Один з героїв «Іліади» Теукр брав участь в змаганнях на боці
ахейців: «Теукр, найкращий в ахейському стані з лука стрілець (це вказує на
його скитське походження), відмінний також і в рукопашному бою. Теукр Теламоній
відважного убив списоборця Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа». (П. XIII 170 –
313). Стефан Візантійський (VI ст. н.
д.)писав: «Теукр був царем Трої, який згодом (після троянської війни) переселився
в Азію і там заснував нову Трою». За свідченнями античних істориків Фукидида і
Діонісія Галікарнаського лелеги/пеласги сформували в українському Причорномор’ї
величну еллінську цивілізацію, яка згодом поширилася на Середземномор’я і Малу
Азію. На матеріалах розкопок могил Інгульської культури в Херсонській обл. археологи
підтвердили виділення еллінів з лелегсько-пеласгійського масиву в II тис. до
н. е. Мешканці Еллади, як стверджують історики і філософи, елліни – поділялися
на три основні групи: ахейців, іонійців і дорійців. Ахейці жили в пониззі
Бористена і на Кубані. Іонійці, за свідченням українських істориків С. Бондаря
і П. Кралюка, заснували міста Мілет, Тіра, Ольвія, Пантикапей, Феодосія і були
основними носіями еллінської культури. Дорійці (Спарта, Херсонес Таврійський)
за даними археолога В. Клочка були носіями Сабатинівської культури (с.
Сабатинівка в Одеській обл.) Трипільської цивілізації. Давньоеллінська мова –
це іонійська (аттична) мова і саме вона поширилася з Північного Причорномор’я
на Балкани і Середземномор’я. Іонійців називали еллінами, їхніх сусідів
елланами (ел – сонцепоклонники; лан – земля), тобто землероби. Аристотель (384
– 322р.р. до н. е.) перший ужив відносно еллінів епітет граікої (рай –
багатство, щастя).[Meteorologica I. XIV]. Він
же засвідчив, що елліни з’явилися на Балканах, коли там вже були місцеві
мешканці - греки, тобто колонізація Балкан йшла з Північного Причорномор’я на
південь, а не навпаки, як нас запевняють. Відомий український мовознавець
Костянтин Тищенко в своїй лекції «Топонімічний слід в Україні бактрійських
греків» на основі топонімічних і мовних слідів довів зв’язок племен, що
заселяли Балкани з Бактрією (сучасний Узбекістан). Ось чому сучасні греки
смугляві і зовсім не схожі з еллінами, які відносяться до європейського світу.
Наведу характеристики давніх авторів на учасників троянської війни. Ксенофан(VI – V) описує
фракійців як світловолосих з голубими очима. В першій пісні «Іліади» під час
сварки Ахілла з Агамемноном втрутилася богиня Атена, вона кинулася заспокоювати
Ахілла: «Ставши вона(Атена) за Пелідом(Ахіллом), до кучерів русих торкнулась».
(П. I 197). Тут ми
теж бачимо, що в Ахілла волосся було русяве. Нас запевняють, що ахейці – це ті
ж самі греки, але виявляється , що це не так: «А як до місця дійшли, де лежав
Менелай русокудрий ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом люди».
(П. IV 210 – 212). Менелай – цар Лакедомона і
Спарти, молодший брат царя ахейців Агамемнона, чоловік Єлени, яку викрав Паріс.
В Агамемнона був син Орест – могила якого знаходилася в Спарті, в сучасному
Криму. Як відомо з «Іліади» Агамемнон був царем Мілета і Аргоса. У Геродота ми
можемо прочитати наступне: «Еллінські скити , які мешкали біля торгівельної
гавані бористенітів Ольвії, за ними йде інше плем’я під назвою алізони. Елліни
з Ольвії називали себе ольвіополітами, а скитів –орачів, які жили поруч і
північніше, називали бористенітами. Самі ж скити-орачі називали себе мілетянами». (кн. IV 18).
Якщо були мілетяни, то повинна тоді бути і їхня столиця Мілет. Після троянської
війни навколишні міста були поруйновані і прийшли в запустіння. Племена змушені
були шукати собі інший прихисток в Малій Азії та на Балканах. А на нові місця
вони приносили з собою не тільки традиції, мову а й старі назви міст, де вони жили.
Так з’явилися в Малій Азії Мілет, Троя, Херсонес, Геллеспонт та багато інших
назв. Так само і на Балканах ми можемо бачити багато назв, які були перенесені
з Великої Скитії.
Тепер хочу навести свідчення античних авторів про
троянську війну, на які спирався Абрахам Ортелій при складанні своєї мапи Понта
Евксінського. Диктис Критський, описуючи похід фракійців до Трої, в своєму
«Щоденнику Троянської війни» повідомляє: «Фракійський цар Рес прийшов і став
біля півострова, який лежав навпроти Трої, поєднуючись з материком». Пліній
Старший (I в. н. д.) називає Ольвіополісом і
Мелітополісом місто на Бористені, яке стояло вище за течією від моря на 15
миль. «В 120 милях від Тіри – ріка Бористен і з такою ж назвою озеро, плем’я і
місто. Вздовж берега Ахейська гавань та острів Ахілла, знаменитий могилою цього
героя». Під озером Пліній мабуть мав на увазі сучасний Дніпро-Бузький лиман.
Птолемей, віком пізніше, називав це місто(Мелітополіс) - Метрополісом, тобто
головне місто (столиця). Є всі підстави вважати, що Олександр Македонський був
в Скитії не як завойовник, а як гість, який відвідав могилу шанованого скитами
героя Троянської війни Ахілла. Арріан (I – II в. н.
д.) в «Поході Олександра» пише, Олександр Македонський висадившись в Ахейській
гавані відвідав Іліон, провів там обряд пожертвування богині Атені Ілійській, а
потім відвідав могилу Ахілла і поклав на неї вінки». Це було в 334 році до н.
е. і, як бачимо, Іліон тоді ще існував з величним храмом богині Атені, де
зберігалися військові обладунки Ахілла. Один з них, спис Ахілла, Олександр взяв
з собою, як символ майбутніх перемог.
За свідченням античного автора Лікурга Атенського (396 – 323 рр. д. н. е.) греки 300 років нічого не чули і не знали про «Іліаду» Гомера. В той же час в Ольвії «Іліаду» знали напам’ять. Давньоримський оратор і філософ Діон Хризостом (Златоуст) {I вік н.е.} за своє зухвале красномовство був засланий на вигнання в країну варварів, тобто в Скитію. При відвідуванні Ольвії він був вражений тим, наскільки досконало місцеві жителі бористеніти (по Геродоту – скити-орачі) знають напам’ять «Іліаду» і дуже шанують Гомера та Ахілла. Діон Хризостом необережно висловив свою думку про Гомера, на що почув у відповідь: «Гість, ми тебе любимо і поважаємо, але ні один бористеніт не потерпить, щоб так говорили про Гомера і Ахілла. Останній для нас Бог, а перший шанується нарівні з богами». А що ж в давній Греції, чи шанували там Ахілла? Як пише давньогрецький історик Луцій Флавій Філострат(172 – 250 рр. н.е.): «Греки – фессалійці не приносили заупокійних пожертв Ахіллу, на відміну від скитів-троянців». А Лікург Атенський свідчив, що греки нічого не знали про «Іліаду» Гомера. Є багато свідчень про те, що Еллада знаходилася на нашій прадавній землі і тяглість традицій, культури і вірувань передавалася з покоління в покоління. Константинопольський патріарх Фотій пише про похід русів в 860 році у своєму «Окружному посланні»: «Підкоривши сусідні народи й через те надто запишавшись, вони підняли руку на Ромейську імперію. Але тепер вони перемінили еллінську і безбожну віру, якої раніше дотримувалися, на чисте християнське вчення». Цим Фотій засвідчив, що в русів була еллінська віра (сонцепоклонницька), тобто елліни ніколи не були греками, а були нащадками кіммерійців і дорійців. Через сто років по тому візантійський хроніст Лев Диякон (950 – 992рр.) описує похід київського князя Святослава Хороброго на Візантію: «Скити Святослава шанують таїнства еллінів, приносять за язичницьким обрядом пожертви і здійснюють возливання по померлих, навчившись цьому чи то у своїх філософів Анахарсіса і Замолксіса, чи то у соратників Ахілла». Як бачимо, в Київській Русі знали і шанували Ахілла
Князь Святослав
на переговорах з цісарем Візантії Цимісхієм.
та приносили йому пожертви. Чи поклонялися б воїни
Святослава Ахіллу, якби він був греком, проти яких вони вели війни? Російський
історик німецького походження Єгор Классен вважав, що автор «Слова про похід
Ігоря» не став би використовувати літочислення від «віків Трояніх», якби Троя
не мала ніякого відношення до Руси, і що історія троянської війни та «Іліади»
була добре відома автору «Слова». Про те, що греки прийшли на Балкани і
Пелепонеський півострів з Азії знаходимо підтвердження зі слів князя Святослава
в його зверненні до імператора Візантії Іоанна Цимісхія, яке записав Лев
Диякон: «Я піду з цієї багатої країни не раніше, ніж отримаю велику грошову
данину і викуп за усі захоплені мною протягом війни міста, і за усіх полонених.
Якщо ж ромеї (греки) не захочуть заплатити те, що я вимагаю, нехай тоді підуть
геть із Європи, на яку вони не мають права. А йдуть собі до Азії, а інакше
нічого їм сподіватися на мир». За свідченням російського історика Олександра
Вельтмана: «Самі греки кажуть, що «Іліада» спочатку була написана не грецькою
мовою, а фрігійською (фракійською?)». Є неспростовні писемні свідчення того, що
антична Україна існувала, але їх сучасні історики, як українські так і
закордонні, замовчують. Павло Штепа в книзі «Московство» (ст. 179-180) наводить
уривки з книги англійського професора Е. Кларка, який був в складі російських
військ під час Російсько-Турецької війни. Після підписання Катериною II 8 квітня
1783 року маніфесту про включення Криму до складу Російської імперії, почалися
грабунки і руйнування всього, що було в Криму до російського завоювання. Як
пише Е. Кларк в своїй книзі «Travels in Russia»: «В
Криму були не окремі камені чи вбогі рештки історичних будівель, а лише
напівзруйновані величні храми, фортеці, навіть міста. У Криму ще у XVIII ст.
стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами.
Після Атен та Риму тут були найбільші пам’ятки античної культури безмірної
наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми.
Мармуровими плитами встеляли дороги і будували казарми». Свідок вандалізму Е.
Кларк даремно благав князя Г. Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі
гроші. У своїй книзі він запитує: «А що ж зробили би ті дикуни, як би вони – не
дай Боже – захопили Атени чи Рим?». Напівцивілізовані татари за кілька століть
свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу
та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські.
«Народ-богоносец» знищив ці європейські храми, бо вони були живими свідками
стародавньої (античної) високої культури в Україні того часу, коли в Московії
не знали навіть дерев’яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями і
сирою рибою. Дивуватися нічому, в наш час, час російської окупації Криму, ми
можемо бачити як москалі нищать все, що до цього не встигли понищити.
Хотілося б ще звернути увагу на те, що ні в Гомера, ні в
Геродота ніде не згадується назва - греки, Греція. Це говорить про те, що ті,
хто пізніше переписував «Іліаду» і «Одіссею» за вуха їх притягнули в ці епоси,
причепивши їх до скитських племен ахеїв і данайців. Такі античні автори як Алкей,
який жив в VII – VI ст. до
н.е. називав Ахілла володарем скитської землі, а середньовічний автор Лев
Диякон, посилаючись на Арріана, писав, що Ахілл ходив у скитському одязі, вміло
полював пішим, мав світле волосся і голубі очі. Російський історик початку XX ст.
Зінаїда Рогозіна прямо вказує, хто «приліпив» греків до еллінів: «Елліни, яких
ми у римлян (ромеїв) навчилися називати греками, дробилися (ділилися) на велику
кількість племен, дуже обдарованих (культурних), які походили від найдавнішого
кореня – пеласгів». А інший російський історик Олександр Васильєв (1867 –
1953рр.) стверджував, що ще в XIст. н. е. греки
у Візантії були напівдикунами. Ще один російський історик Н. Морозов (1854 –
1946рр.) зауважував, що теологічна література грецькою мовою з’явилася тільки в
IVст. н. е. з перекладу на неї «Апокаліпсису», а світська
література грецькою мовою з’явилася значно пізніше.
А тепер подивимося, чи залишилися в сучасній Україні
сліди Троянської землі? Села з назвою Трояни є в Полтавській, Кіровоградській і
Запорізькій областях. Троянівки можемо бачити на Волині і в Хмельницькій
області. До нашого часу можемо бачити багато українців з прізвищем Троян!
Недавно, відвідуючи одне з сіл біля Павлограда, я був здивований, коли побачив
на цвинтарі цілий ряд могил людей з прізвищем Троян. Цікаво, чи є трояни в
Малій Азії чи сучасній Греції?
Вже більше 200 років європейські вчені ведуть затяту суперечку про те, де ж відбувалися події Троянської війни. Одні вперто шукають її в Малій Азії, інші на Пелопоннесі, треті на одному з островів Середземномор’я. Як говорить нам китайська мудрість: «Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, коли її там немає.». Чомусь вони вперто не бачать численних свідчень античних авторів про Троянську війну і того, що учасниками її були скитські племена. Абрахам Ортелій, коли складав свою мапу Понта Евксінського в кінці XVIст., мабуть спирався на давні рукописи, які ще не були «редаговані» фальсифікаторами і тому, я думаю, ми маємо всі підстави довіряти їй. Дивлячись на те, як сучасна Росія перекручує історію на свою користь, можна тільки уявити які масштаби фальсифікацій були у XVIII – XIX ст., як в Російській імперії так і в Священній Римській імперії, заради світового перерозподілу влади і нових завоювань.
Микола Заремба.
Використана
література:
Гомер. «Іліада» Харків: Фоліо. 2006р. переклад Бориса Тена
Піддубний С.
В. Українська цивілізація. Ведія
А. Ю. Алексеев. Александр Великий. Путь на Восток. 2007
yori_ost Наша античность – Троя.
П. Гарачук Ольвія на місці Трої.
Карл Блеген «Троя і троянці. Боги і герої міста-примари»
1963.
Ц
Коментарі
Дописати коментар